
”Прикликає безодня безодню на гуркіт Твоїх водоспадів, усі вали Твої й хвилі Твої перейшли надо мною.“
Псалми 41:8
Цей псалом – це псалом туги та суму щодо долі та стану Ізраїля, який оточений ворогами.
Це крик душі справжнього ізраїльтянина та дитя Божого до Свого Спасителя.
Так само, як сьогодні мільйони людей кличуть до Бога із серця нашої країни…
А що робить кожна людина в найгірші часи свого життя?
Ми раптово отримуємо природній поштовх до молитви.
Чому?
Тому що, зустрінувши глибину й виклик негараздів, ми природньо шукаємо безодню яка є більшою за глибину негараздів, з якими ми стикнулися.
Проте ця зустріч можлива лише тоді, коли й глибина та заклик твого серця більші за глибину викликів, що повстали проти тебе.
Цей вірш про зустріч твого серця із серцем Бога!!!
Але чи є та безодня в твоєму серці?
Бо лише безодня має здатність прикликати безодню.
І найгірше в цьому те, що, якщо цієї бездонні немає в твоєму серці, то безоднею, з якою тобі доведеться стикнутись, стануть лише негаразди та виклики, що оточують тебе.
І це, насамперед, не про просив слова, що ми говоримо, а й про твою молитву…
”Добра людина із доброї скарбниці серця добре виносить, а лиха із лихої виносить лихе. Бо чим серце наповнене, те говорять уста його!“
Вiд Луки 6:45
Молитва – це те, що починається в глибині твого серця, а потім злітає з вуст, піднімаючись до небес.
Молитва – це зовнішній прояв твоїх внутрішніх цінностей та стану твого серця.
”Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя, душа моя спрагнена Бога, Бога Живого! Коли я прийду й появлюсь перед Божим лицем?“
Псалми 41:2-3
1. Стан зламу твого серця через щирість та визнання серця,

2. Покладання надії лише на Бога,

3. Запекла хвала та глибоке поклоніння,

4. Постійна молитва в дусі,

5. Постійно зростаючий молитовний час. І це про те, щоб молитва ставала задоволенням твого серця у вільний час…
